Герой України – Володимир Труш

Світлина із “Щоденний Львів”

Володимир Васильович Труш народився 10 вересня 1977 року в місті Новий Розділ Миколаївського району Львівської області. У 1995 році Володимир став студентом філологічного факультету Львівського державного університету імені Івана Франка. З Університетом і пов’язав свій наступний 21 рік життя. Працював лаборантом кафедри бібліотекознавства і бібліографії, потім навчався на аспірантурі, у 2001-2002 роках був заступником декана філологічного факультету, а у 2003-2006 роках – заступником декана факультету культури і мистецтв. Досліджував спадщину Іларіона Свєнціцького, готував матеріали про факультет до Енциклопедії Львівського університету.

Світлина з Архіву Університету

Війна для Володимира почалася ще на Майдані 2013-2014 років. Богдан Тихолоз, доцент кафедри теорії і практики журналістики, згадує про той час: «Пригадую, після чергового нічного чергування на Майдані, ми змушені були поїхати до Львова, де чекали нагальні невирішені робочі й родинні питання, щоб незабаром повернутися знову до революційного Києва. А Володя все відкладав хвилю від’їзду: «Чекай, ще один раз гімн проспіваємо – і тоді…» (на початку кожної години весь Майдан багатоголосим хором виконував «Ще не вмерла України ні слава, ні воля…»). І ми співали. Потім носили дрова, грілися біля багаття, пили гарячий чай із рук волонтерок з осяйними очима ангелів, їли козацький куліш із пластикових шкляночок… Минала година, друга, третя, а Труш усе не міг ніяк розпрощатися з Майданом.
Мабуть, так і не розпрощався».
А потім була Війна. 6 лютого 2015 року Володимира мобілізували в ряди Збройних Сил України. Після недовготривалих курсів підвищення кваліфікації в Національній академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного, його призначили на посаду заступник командира 12-ї механізованої роти по роботі з особовим складом 4-го механізованого батальйону 24 ОМБР. Працював здебільшого в районі «Бахмутської траси». У червні 2015 року його, разом із батальйоном, перевели у новостворену 53 окрему механізовану бригаду і передислокували у район Авдіївки.
Але навіть на війні Володимир залишався собою. «Уже поїхавши в «зону АТО», він умів тримати в добрій напрузі й організовувати до шляхетних справ своїх друзів і колег, які залишалися тут, по цей бік війни, – то до придбання автомобіля для їхньої частини, то до передачі українських книг для тамтешніх шкільних бібліотек від українських вояків.
– Друже Труше, які книги?! Кому вони там потрібні? Хто їх там читатиме? Там же війна! – питали його, дивуючись такому незвичному проханню.
– Читатимуть. І наші воїни, і місцеві українці, які десятиліттями тут не бачили книжки рідною мовою, – твердо відповідав Володя і гірко підсумовував: – Звідки ж тут візьметься Україна, як навіть у шкільних бібліотеках годі відшукати сучасну українську книгу?
Йому вірили. І збирали книги (у тім числі чималий стос передала й Наукова бібліотека нашого Університету). І надсилали туди, «на війну», адресуючи: «Капітану Трушеві. До запитання». А він ніс їх до тамтешніх шкіл. Дарував бібліотекам. Говорив із місцевими учнями та вчителями, переконуючи, наскільки важлива українська книга – для української молоді й Української держави» – розказує Б. Тихолоз.
В час «перемир’я» його не стало. 31 жовтня 2015 року. Разом із своїм побратимом – Віталієм Кравченком – підірвався на вибуховому пристрої з «розтяжкою» у лісі між Авдіївкою і об’їзною дорогою Донецька.
У Володимира залишилися дружина Олена і двоє синів.
Його поховали на Личаківському кладовищі, на полі почесних поховань №76.
Указом Президента України № 9/2016 від 16 січня 2016 року капітана Володимира Труша посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня за «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі». За рішенням Вченої ради Університету, ім’я Володимира Труша присвоєно одній із аудиторій корпусу факультету культури і мистецтв по вул. Валовій, 18. За участь у національно-патріотичних заходах, громадській і волонтерській діяльності, успішне навчання, досягнення в науково-дослідницькій роботі й інших сферах студентського життя студенти факультету культури і мистецтв можуть претендувати на іменну стипендію Володимира Труша.

Більше про Володимира Труша у Книзі пам’яті полеглих за Україну, “Каменяр”, Вікіпедія. Сторінка Володимира на Facebook.

Матеріал підготували Христина Пікулицька та Анастасія Кілар.